Хустський замок — головна міська атракція і водночас стрижень, навколо якого закручувався вир історії. Місто лежить при підніжжі вулканічної гори, на якій вишкіряються руїни фортеці. У західній частині Хуста течія Ріки вливається в Тису, а русло Тиси тут звужується, утворюючи Хустські ворота — важливий відтинок середньовічного водного шляху, біля якого перетинались не лише річкові торгові маршрути, але й сухопутні дороги.
Вік міста відлічують від моменту заснування фортеці, але поселення існувало тут і раніше. Там, де не вистачає фактів, на допомогу приходить вигадка. Тому із походженням назви міста пов’язана легенда про чорта, який захотів вискочити з пекла на поверхню. Пробив він головою землю посеред гарної рівнини, але вибратись на землю не зміг — хвіст міцно застряг в пеклі. Земля у цьому місці здибилася горою, а нечистий закричав від болю: “Йой, мій хвуст-хвуст-хвуст!” Інші версії пов’язують топонім “Хуст” із ім’ям одного з власників фортеці або з червоними хустками, якими начебто подавали сигнали тривоги.
Будівництво Хустського замку почалося 1090 року. Будівельники переслідували одразу три мети. По-перше, твердиня мала контролювати Хустські ворота, а разом з ними і весь водний шлях, яким транспортували сіль із Солотвино. По-друге, часи були неспокійні — то татари прискачуть, то турецьке військо принесе нечистий, тож фортеця мала боронити східні угорські кордони. Нарешті, хустські землі ще зовсім недавно були частиною Галицько-Волинського князівства, русини не надто раділи угорцям, тому пильнувати доводилось і місцевих жителів.
Будівництво тривало 101 рік, і твердиня постала міцна та грізна — з високими вежами, перекидним мостом, казармами та підземними переходами. З вікон було добре видно Тису і дороги, що проходили через Хуст. Оборонна стратегія була продумана дуже ретельно, круті схили “чортової” гори не дозволяли атакувати фортецю з усіх боків, тому об Хустський замок зламали зуби і татарська орда кримського хана Гірея, і турецьке військо. Пізніше фортеця перетворилась на центр руху куруців — повстанців, які воювали проти влади Габсбургів, і якби не зрада одного з аристократів, австрійська армія не змогла б увійти до замку.
Зараз саме час запитати: “Якщо твердиня була такою міцною, чому ж зараз від неї лишились самі руїни?” Є два варіанти відповіді на це питання. Перший — ліричний. Оскільки люблять на Закарпатті згадати опришків — учасників селянського повстанського руху, — то подейкують, ніби замок зруйнував Григор Пинтя. Був цей опришок майже казковим велетнем, і Хустська твердиня не подобалась йому через те, що сидів він там у в’язниці, та ще й довше, ніж призначив суд. Тому взяв Пинтя гармату — і кількома пострілами розніс фортецю. Другий варіант відповіді спирається на історичні факти, але також вражає уяву. Кордони країн змінювались, фортеця поступово втрачала своє виняткове стратегічне значення, а разом з тим до неї почав навідуватися і привид занепаду. Те, що не змогли зруйнувати армії, знищила стихія. У 1766 році під час страшенної грози блискавка тричі вдарили в Хустський замок — з другої спроби небеса поцілили просто в порохову вежу. Безліч людей загинуло під час вибуху, а вогонь поглинув всю будівлю. Руйнація була такою, що відновлення фортеці не мало сенсу, тому військовий гарнізон перевели до Мукачева.
Для незалежної України Хуст має своє значення — навіть без фортеці над Хустськими воротами. Саме тут у 1919 році відбулися Закарпатські всенародні збори, на яких було вирішено приєднати Закарпатську Україну до Великої України. Щоправда це не завадило приєднати Закарпаття до новонародженої Чехословаччини, але пізніше у Хусті зробили другу спробу визначити себе як Україну — у 1939 році місто проголосили столицею Карпатської України. Угорські війська мали свій погляд на проголошення незалежності, тому біля села Красне Поле зчинився лютий бій між захисниками молодої держави та угорцями. Угорці не очікували такого відчайдушного спротиву, з люті вони вчинили нелюдську бійню, катуючи не лише живих, але й мертвих. Трупи скидали просто в Тису. На згадку про ці страшні події між Хустом та Виноградовим влаштовано меморіальний парк “Красне поле”.
Що подивитись, окрім замку?
Отже, Хустський замок — цікаве місто для оглядин, але не єдиний туристичний об’єкт, заради якого можна завітати до закарпатського містечка. Тут є цікаві дерев’яні та кам’яні церкви, найпривабливіша з яких Хустська Реформаторська церква — чудовий зразок готичної архітектури, костел XIII століття з дзвіницею, щоправда, перебудований у пізніші роки.
А поблизу міста лежить село Кіреші — лише 5 км відділяють це казкове місце від Хуста. Чому воно казкове? Тому що саме біля Кірешів розташована славнозвісна Долина Нарцисів — вона відома навіть більше за Хустський замок. Кожного травня велике поле біля села перетворюються на фантастичний білий килим — це квітнуть нарциси вузьколисті. Їхати милуватись нарцисами треба 9-10 травня, але буває, що вони прокидаються з зимового сну раніше.
Як дістатись?
У Хусті залізничний та автовокзали розташовані поруч. Зі Львову чи Ужгороду до міста рушає поїзд 601Л “Львів — Солотвина 1”. Хоча їхати з міста Лева 10 годин, проте ви сядете у купе ввечері, а вийдете на пероні о сьомій ранку. Зручно. Існують також прямі автобусні рейси з Києва, Одеси, Львову, Тернополя, Хмельницького, Івано-Франківська, Мукачева. Наприклад, зі Львову можна поїхати до Хуста о 7.15, 8.30, 13.00, з Франківська — о 13.25. Але обравши автобусне сполучення, ви будете змушені цілий день провести у дорозі.
