Маршрут на гору Кукул (1 539 м)

Кукул — ще один варіант походу вихідного дня. Якщо вас цікавить нескладний підйом з повільним набором висоти, панорамні краєвиди на 360 градусів, а ще як приємний бонус — розмаїття грибів, ягід та милих корівок, тоді вам однозначно сюди!

Що довкола? Та все підряд! Найголовніше — перед вами Говерла та Чорногора, як на долоні (Кукул — один з небагатьох наближених до найвищого масиву в Україні хребтів), поруч хребет Кострича, яким походи часто з Кукулу подовжують ще на декілька днів. Видно масив Близниць, що на Свидовці. Поверніться — з іншого боку побачите кам’янисті Ґорґани. Одним словом, ледь чи не всі знакові карпатські гори звідси можна поєднати одною сферичною фотографією.

Кукул — це невеликий хребет з найвищою однойменною вершиною, яку обступає густий ліс. На хребті чимало місць для пасовиськ і влітку всі гуцульські колиби зайняті — тут пастухи варять полонинський сир. Якщо ніколи такого не куштували — обов’язково сходіть по бринзу чи будз на Кукул, бо насичений смак того однозначно вартий! Плюс, вас ніхто не вкусить за допитливість, якщо вона чемна: спитайте хазяїв, чи можна у них придбати чи бодай вкусити сиру — вам швидше за все не відмовлять!

Якщо ви не в курсі, у гуцулів заведено літо проводити у горах, на високогір’ї. Сюди вони виходять цілими сім’ями або з напарниками, виводять корів, кіз, овець та коней і пробудуть тут разом з ними до початку холодів. Тварини за той час як слід випасаються і нагулюються, гуцули ж варять сир на продаж — та й у власні комори буде що покласти. І так із року в рік вже багато сотень років.

Мабуть найкраща пора для Кукулу — осінь. Все довкола буяє фарбами від темно-зеленої, майже синьої, до яскраво-жовтої, повітря насичене киснем, дихати легко та приємно. Підніміться на хребет і широко розплющте очі. Не знаєте, як виглядає рай на Землі? Мабуть він трішки схожий на осінні Карпати.

Плюс, у лісі повно грибів. Настільки повно, що неповторний грибний аромат не просто вітає у повітрі, він навіть відбивається смаком у роті. Вмієте хоча би на око розрізнити поганку та білий гриб? Сміливо рушайте у ліс! Тільки йдіть подалі від стежок — на Кукулі ви не одні, і все, що перед очима могло вирости грибники зібрали ще позавчора.

Якщо придивитись, ви помітите грибні стежки — де ходять ті, що знають, де треба збирати хороший гриб.

Не радимо вживати невідомі гриби у їжу — випадки отруєння не рідкість як серед новачків, так і серед бувалих грибників. Найкращий спосіб зрозуміти чи ви обрали їстівні сорти — попросити грибника зазирнути у ваш кошик. Він точно скаже, чи буде у вас юшка на вечерю, чи ні.

Влітку на Кукулі чимало ягід — ходи тільки і об’їдай кущі тієї ж малини чи чорниці. Тут все простіше, ніж з грибами. Гадаємо якщо з розпізнанням малини проблем у вас не виникне, то от про всяк випадок фотографія типового чорничного кущика — пригощайтесь, на здоров’я!

Зимовий Кукул — теж гарна локація, бо можна ризикнути сходити у справжній зимовий похід, заночувавши у теплих гуцульських колибах. Добре, коли в таких хтось дуже дбайливий лишає наколоті дрова і не засмічену кімнату. Але інколи грітись можна хіба що гарячим чаєм та вовняними шкарпетками — як повезе. Суттєва перевага такого маршруту — наявність колиб без шпарин у стінах, де спокійно можна провести ніч.

Особливо допитливим пропонуємо заглибитись в історію і вивчити мапи бойових дій, які відбуватись тут під час Першої світової війни, бо на Кукулі з тих часів знаходиться невеличкий цвинтар — військове поховання, збереглись деякі оборонні конструкції, а ще хребтом все ще стоять кам’яні стовпчики, що тоді слугували маркером чесько-польського кордону. Наразі ж Кукулом проходить межа між двома українськими областями — Івано-Франківською та Закарпатською.

Колиби на маршруті

Коли вже про колиби зайшла мова, то на полонині Кукулу стояли принаймні дві “зимові” колиби. На жаль, станом на травень 2015 року, колиби з пічками на полонині Середня та полонині Кукул були спалені. Одні кажуть — п’яні туристи попалили, інші ж більше схиляються до думки, що то були гуцульські розборки.

Бачте, випас худоби та варка сиру — не тільки культурна традиція, що передається із роду в рід, але і прибутковий бізнес. Пастухи можуть брати на випас не тільки власну худобу, але і кожного, хто за це заплатить. Готовий сир — дорогоцінний товар, який ділиться між тим, хто робить цей сир і тим, чия худоба, що дала молоко. Аби вийти на полонину треба трохи більше, ніж здається: отримати дозвіл і за законом заплатити за нього теж.

Сподіваємось на швидке поновлення хаток, аби всім у них добре жилось — і гуцулам влітку, і мандрівникам у холодні пори року. На полонині Кукул, прикладом, наприкінці весни вже лежала заготівля для будівництва.

Ще одні пастуші будиночки стоять трохи далі — на східній частині хребта на полонині Лабєска. Тутєшня колиба просторіша за попередні, має приміщення з відкритою ватрою та невеличку кімнату з пічкою-грубкою.

Маршрут на Кукул з Ворохти

Підійматись на хребет можна декількома маршрутами. Найбільш популярні виходу — с. Вороненко і с. Ворохта. До Кукулу від них — не більше 12 км в одну сторону. Але зауважте, що з Вороненка підійматись легше — менший і повільніший набір висоти. Великий плюс ще й в тому, що всього за 6 кілометрів шляху ви потрапляєте на хребет і далі йдете прямою стежиною, в той час як з Ворохти підніматись треба тільки лісом і вийти можна вже посередині хребта.

Ворохтянська стежина влітку перетинається безліччю джерел та потічків, тому буває багнистою: зважайте на це, обираючи взуття для походу. Навіть враховуючи, що за день вам треба буде подолати близько 20 кілометрів, відстань не здається виснажливою: підйом повільний, висоти невеликі, йти переважно у затінку лісу. Тому якщо взяти за мету підкорити хребет та його найвищу точку за день, вам все вдасться!

Як дістатись:

Ключові точки висадки ми вже назвали — це Вороненко і Ворохта. До обох можна дістатись громадським транспортом. Але у випадку Вороненки, швидше за все треба буде зробити пересадку у Ворохті або замість автобусного сполучення обрати залізничне: на станції Вороненко зупиняється пасажирський потяг Львів-Рахів, яким можна доїхати як до Вороненки, так і з неї. Прибуття до Вороненки — після 21 години, відправлення на Львів — о 2 годині ночі.

До Ворохти цим же потягом можна приїхати з півгодинною різницею — о 21:40 прибуття і о 02:17 відправлення.

Є ще і потяг приміського сполучення з Івано-Франківська. Одним словом, добратись є чим в обидва боки.

Краєвиди з вікна колиби на Кукулі: