Руїни величного палацу лежать між селами Кам’яниця та Невицьке, а неподалік котить свої хвилі річка Уж. Навіть від автодороги можна помітити сіру стіну та грізні башти Невицького замку. Історія цієї твердині починається у далекому XII ст., коли угорці звернули увагу на північний схід і вирішили товаришувати із галицькими та київськими князями, через що почали з’являтись нові дороги через перевали, а з ними — й нові укріплення. На місці палацу тоді створили щось на кшталт городища із ровами та земляними валами.
Проте швидко з’ясувалось, що подолати Верецький перевал можуть не тільки слов’яни — до Закарпаття докотилася хвиля монголо-татарської навали, яка зруйнувала Невицьке укріплення вщент. Угорці не полінувалися відновити твердиню, а трансільванські владарі її розбудували, додали до споруди донжон і колодязь. Але ж не для того існують фортеці, щоб люди жили в мирі та злагоді. Угорське королівство струснули міжусобиці — і Невицький замок став їх осередком, хоча й не одразу. Поки був живий пан Омодей — тут був спокій, адже старий виступав щирим прихильником королівської влади. Проте повсталі селяни вбили Омодея — і в цих містах розгорілася така запекла боротьба проти короля Карла Роберта Анжу, що не обійшлось без облоги. Королівські війська взяли твердиню штурмом у XIV столітті.
Карл Роберт Анжу зробив із землями та твердинями переможеного ворога те, що завжди роблять королі: подарував їх фаворитам. Такими фаворитами виявилася князі Другети — магнатський угорський рід французького походження. Другети володіли замком до самої його загибелі, вони перебудували укріплення, зміцнили замкові стіни, адже фортеця мала протистояти новому типу зброї — гарматам. Щоб не дуже боятись гармат, була зведена додаткова вежа, яка висувалась на південь, проте була з’єднана з основною будівлею, а бійниці контролювали міст. Разом із захисниками за стінами цитаделі могло сховатись понад півтори тисячі мешканців околишніх сіл. Проте фортеця не була неприступною, тому врешті-решт її зруйнували війська Дьордя II Ракоці.
Фортеця довгий час була кинута напризволяще, хоча поряд з нею проводились дослідження, а місцеві фахівці можуть розповісти багато цікавого з її історії. Руйнація тривала, одна з башт впала, проте врешті-решт почалася реконструкція будівлі. Сьогодні охочі можуть роздивитись замок зблизька, вхід до нього вільний. Поруч із спорудою є “Сад Вагнера”, закладений ще в XIX столітті. В ньому б’є чудовий фонтан, який не замерзає навіть взимку. З 2006 року в замку проводять театралізоване свято весільних обрядів, відтворюючи давні традиції сватання.
Який замок без легенди?
Отже, в своїй історичній оповіді ми зупинились на тому, що в XVII ст. війська Дьордя II зруйнували замок. З того часу він стояв у запустінні і… вважався “нечистим місцем”. З Невицьким замком пов’язані три легенди різного ступеня містичності.
Легенда перша — про Погану Діву, саме з нею пов’язана “нечиста” репутація цього місця. Поганою Дівою назвали люди турецьку чародійку, яка начебто спорудила Невицький замок, наказавши домішувати до вапна молоко та людську кров, а всім, хто їй не вклонявся, рубила голови. Однак знайшовся в околишніх селах юнак, що пообіцяв звільнити народ від Поганої Діви, як стане королем. Хазяїн, у якого працював Іванко, тільки посміявся: звісно станеш королем — як залізо зацвіте, так і станеш. З цими словами хазяїн встромив у землю істик — і той одразу проріс пишними трояндами. Зрозумівши це знамення, Іванко рушив до Ужгорода, де аристократи якраз обирали короля. Оскільки вони не могли дійти згоди, то вирішили кинути вгору золоту корону — на чию голову впаде, той і буде королем. Проте золота корона впала на голову Іванка. Аристократи не хотіли визнати королем мужика, тому підкинули корону ще тричі — і кожного разу вона лягала на голову Іванка. Коли ж юнака було короновано, він виконав свою обіцянку, і стратив Погану Діву.
Ви, мабуть, вирішили, що ця легенда — вигадка від початку до кінця? Не вгадали. Погана Діва існувала в реальності, вона була спадкоємицею Другетів, які перетворили дерев’яну фортецю на кам’яну твердиню. Звісно, Діва була ніякою не турецькою відьмою, а угорською графинею. Вона дійсно наказувала людям підмішувати у вапно молоко, а за непослух жорстоко карала. Врешті жалоби на сваволю графині дійшли до короля Матіяша. Тут маємо зробити невеличкий відступ. За часів, про які йдеться, ніякої міліції-поліції не існувало, і будь-який королівський вирок треба було ще якось виконати… Зазвичай, королі доводили авторитет своєї волі за допомогою війська, проте Невицький замок був чудово укріпленим і міг витримати довгу облогу, а справа не вартувала таких зусиль. Тому король пішов на хитрість: наказав зібрати стада худоби, прив’язати на тварин дзвіночки, а до рогів — копиці сіна. Сіно підпалили і погнали перелякану худобу вночі на замок. Піддавшись дії психологічної зброї, графиня зі сну намагалась втекти, проте її схопили. Фінт з худобою народ добре запам’ятав і навіть сьогодні розказує його як частину легенди про Погану Діву: мав же Іванко якось вибити відьму з фортеці!
За іншою легендою, назву Невицького замку пов’язують з тим, що він мав захищати місцевих “невіст” — молодих дівчат. Нагадаємо, що за укріпленнями фортеці дійсно ховались мешканці околиць.Третя легенда не без романтики, але романтики моторошної. Оповідають, ніби володар Невицького замку відбив наречену у мукачівського герцога. Той розлютився і погрожував помстою. Відчуваючи провину та боячись помсти колишнього суперника, володар замку пообіцяв: як матимуть з дружиною доньку — віддадуть її за герцога, щойно дівчині виповниться 16 років. І дійсно: народилась дочка. Проте коли дівчина дізналась, яку долю для неї обрали батьки — кинулась з замкової вежі. Навіть природа постала проти неприродного шлюбу: в мить гибелі дівчини блискавка влучила у башту замку, зруйнувавши її.
Як дістатись?
Власникам авто пощастило, вони легко дістануться до місця трасою H13. Без власної автівки можна сісти на транспорт в Ужгороді, на площі Корятовича. Їхати треба не до Невицького, а до Кам’яниці. А звідти — недалечко вже!
