Ужгородський замок гордовито здіймається над історичним центром міста. Згідно традицій та логіки побудови воєнних укріплень, він розташований на замковій горі та оперезаний ровом. Колись грізна, сьогодні фортеця використовується в якості приміщення краєзнавчого музею, в якому виставленні археологічні експозиції та зібрано повні відомості про географію, тваринний та рослинний світи Закарпатської області. Але найбільшою принадою музею є сама будівля фортеці.
Замок зведено на краю крутого схилу, тому одна з його стін фактично височіє над прірвою. Північна частина споруди розташована на такому карколомному схилі, що ворог жодного разу не пробував атакувати фортецю з цього боку. При слові “замок” можна уявити собі витончену споруду на кшталт крихітного палацу “Ластівчине Гніздо” чи неоромантичного палацу графів Шенборнів. Але Ужгородський замок — справжня бойова твердиня, яка бачила чимало битв та облог. Ця сувора споруда має лише два поверхи, її стережуть грізні квадратні вежі, а зверху на туристів похмуро споглядають отвори бійниць. Товщина стін сягає 3 метрів, а фортифікаційні укріплення продумані з ретельністю генія. Навіть якщо ворогам вдавалось подолати міцну замкову стіну, захисники фортеці могли продовжувати оборону. Оскільки замок служив за сховок не тільки аристократії, але й чисельним городянам, під ним розташовані глибокі каземати. У підземеллях можна також побачити в’язницю та кімнату для тортур.
Фортеця на цьому місці існувала з давніх-давен. Ніхто точно не може сказати, коли вона була побудована. Але в IX ст. письмові джерела вже згадують про замок, щоправда він був не кам’яним, а дерев’яним. У цих краях жили слов’яни — білі хорвати, вони й створили перші укріплення. Як і коли Ужгородський замок перетворився на міцну кам’яну твердиню?
Історія боротьби
Дерев’яною фортецею і всіма землями коло неї володів князь Лаборець. Йому й випало захищати закарпатські краї від мадярського війська, що прийшло з вогнем та мечем. Проте мадярська орда була надто чисельною, щоб її подолати. Отже, фортеця пала, а князя Лаборця було страчено — віддані йому, місцеві жителі назвали княжим іменем річку, над водами якої його повісили загарбники. Мадяри спалили замок. Але влада цього народу над Закарпаттям тривала недовго — на місце мадярів прийшли угри. Землі перетворилися на частину Угорського королівства, на яке зі сходу тиснули спочатку половці, а потім й татари. Для захисту від татарської навали і було побудовано міцне кам’яне укріплення, яке сьогодні ми називаємо Ужгородським замком.
Землею разом із фортецею на ній у той час володіли Другети — заможна угорська династія французського походження. Другети бути тісно пов’язані з королівським родом Анжу, що тримав в свої руці Угорщину протягом XIV ст. З плином часу вимоги воєнного мистецтва зазнавали змін, катапульти на полях брані замінювались гарматами. Угорські магнати розуміли, як багато залежить від обороноздатності їхньої резиденції, тому вже в XVI ст. замок реконструювали, зміцнивши його стіни та бастіони настільки, що споруда стала майже неприступною. Тим часом Угорське королівство перетворилось на частину Австро-Угорської імперії.
Чималу роль Ужгородський замок відіграв під час визвольної війни 1703-1711 років, що охопила не лише Ужгород, але й інші міста Закарпаття. З повстанцями тісно пов’язана історія Мукачівського замку “Паланок”, який свого часу боронила від австрійського війська угорська княгиня Ілона Зріні.
Під проводом сина княгині, Ференца II Ракоці, за свободу воювали не лише угорці. Корінне слов’янське населення ненавиділо своїх мадярських та австрійських панів. Тому, коли аристократи зачинились у замку, очікуючи на допомогу, селяни влаштували облогу. На околицях Ужгороду точились запеклі бої, повстанці грабували магнатські резиденції та маєтки. Ужгородський замок тримався, але врешті-решт повстанці обклали його соломою і підпалили — вони вирішили вогнем змусити аристократів до капітуляції. Після того, як повстанська армія зайняла замок, з’ясувалось, що єзуїти наказували солдатам стріляти отруєними стрілами. Це ледь не призвело до їх масових страт — цьому став на заваді особисто Ференц ІІ Ракоці. Очільник визвольної війни з великим сумом зауважував, що слов’янське населення настільки ненавидить мадярських магнатів, що має війну за нагоду для помсти.
Після поразки повстанців, австрійська корона вивезла з замку все цінне, а саму будівлю було віддано під богословську академію. Після Другої світової війни годі було говорити про духовні академії — радянська влада провадила свою власну війну проти релігії. Тож палац почали використовувати в якості музею.
Біла Діва — привид кохання
Хіба можна уявити середньовічну фортецю без привидів та моторошних легенд? Переходами Ужгородського замку блукає Біла Діва — привид дівчини з’являється опівночі, щоб зникнути, як тільки почне займатись світанок. Появу Білої Діви пояснюють по-різному. Дехто каже, що то дух нещасної дочки графа Другета. Вона випадково зустріла сусіднього воєводу, який давно мріяв захопити замок. Вони покохали один одного — і молода панянка видала своєму любасу такі замкові таємниці, які знали лише Другети. Коли батько дізнався про зраду, він вбив воєводу, а дочку живцем замурував в одну із замкових стін. По ночах дух дівчини ніби шукає свого коханця.
За іншою версією Біла Діва — аристократка, яка закохалась в одного з повстанців, що воювали на боці Ференца Ракоці. Тим не менш, завершення в цієї версії тотожно драматичне. Темної ночі коханці мали зустрітися неподалік від замку, під кремезним дубом, але за дівчиною шпигували. Слуги її батька вбили юнака просто перед очима шляхтянки, а сама дівчина була живою замурована в замку.
Екскурсії Ужгородським замком
Краєзнавчий музей працює і в неділю, і в будень — за винятком понеділків. Сюди можна завітати щодня, замкова брама відчинена з 10 ранку до 17 вечора. Вхід та екскурсії сплачуються окремо. Ви можете самостійно поблукати переходами палацу, роздивитись подвір’я та експозиції — це буде коштувати вам не більше 20 гривень. А от за цікаву екскурсію доведеться заплатити до 100 гривень.
Проте, ви можете потрапити до палацу безкоштовно. За умови, якщо завітаєте до Ужгороду у Міжнародний день музеїв (свято музейництва щорічно відзначається 18 травня).
Що можна побачити всередині? Палац має 40 приміщень, найбільшим з яких є так звана Лицарська зала на другому поверсі. Назва “лицарська” — лише номінальна. Колись вона дійсно була лицарською залою, але за часів духовної академії її переробили на внутрішню каплицю. І це непогано як для цікавих туристів, адже приміщення було майстерно розписане і декороване ліпкою. На подвір’ї палацу можна поглянути на археологічні розкопки старовинної церкви, що були законсервовані.
У чималому замковому дворі розмістилися не лише розкопки, але й могутній бронзовий птах: орел-турул. То є символ Угорщини, схожий монумент турула встановлено в замку “Паланок”. Вважається, ніби орел-турул приніс шаблю очільнику угорського війська — Ференцу Ракоці, чим забезпечив угорцям перемогу в битві. У краєзнавчому музеї скульптура грізного птаха обходиться без традиційного меча в пазурах.
Ще однією окрасою замку є бронзова копія статуї давньогрецького скульптора Лісіппа, яка зображує бога Гермеса. Старовинна скульптура втратила руки, і зараз потребує майстерної реставрації, проте все одно справляє враження. Туристів зазвичай ваблять таємниці палацу — стіни замку приховують цілу систему потаємних ходів. Подейкують, ніби якийсь з підземних ходів веде до Невицького замку — напівзруйнованої сьогодні фортеці, що розташована в 10 км від музею. Існує навіть секретний архів, в якому містяться плани підземних переходів та колодязів Ужгородського замку. На схемах позначені такі ходи, які сьогодні дослідити вже неможливо.
Цікавитесь Середньовіччям? Не можете встояти перед своєрідною романтикою давніх замків? Тоді ви просто не маєте права оминути в своїх подорожах місто Ужгород!
