Маршрут на г. Довбушанка (1 754 м)

У Карпатах чимало топонімів, пов’язаних з Олексою Довбушем. Стежка Довбуша, Камінь Довбуша, Довбушеві комори — важко знайти напрямок для мандрівки Карпатами, де б не було чогось, названого ім’ям славетного опришка. Ви про Довбуша не чули, або проходили у школі і підзабули? Про нього читайте тут і не дивуйтесь потім, що Довбуш у Карпатах — скрізь!

Чому ця гора так зветься? Кажуть, Довбуш сховав тут свій скарб, а ще, бувало, ховався від переслідувань і зимував. Скарб знайти буде напрочуд складно, адже він не просто надійно закладений у каміння, але і заклятий: «...до нині стоїть у єго коморах але то усьо заклєтє. Як Олекса умер, то ті комори позамикалисі гет, плитє засунолосі, і так стоїть і до нині». Одним словом, комори за скарбом на Довбушанці ніби то є, але за камінними насипами знайти їх майже нереально. Маєте дух авантюризму? Можете спробувати себе у ролі шукача скарбів. Тільки враховуйте, що у кожній легенді є лише доля правди, та й з Довбушевих часів пройшло вже більш як дві з половиною сотні років.

Довбушанка — гора красива і складна. По-перше, хребет стрімко вибивається з довколишнього ландшафту. По-друге, схили гір тут рясно поросли жерепом, тому вам на вибір: пробиратись через неприступні зарослі ялівця, або знайти стежку, що вдало ховається поміж ним. Є ще і по-третє: ніде на хребті немає ані води, ані місця для ночівлі. В будь-якому разі доведеться спускатись у зону лісу, щоб знайти джерело і більш-менш пологе місце для намету або бодай каремату зі спальником. До того ж, всі Ґорґани — це “моренні поля”, тобто довкола тільки нагромадження брил пісковику, порослого лишайником, що надає горам впізнаваного сіро-зеленого кольору. Йти камінними стежками комусь може здатись заняттям веселим, але готуйте ноги до того, що буде складно долати переходи, і ті відстані, які ви зазвичай проходите ґрунтовими стежками, на ґорґанських діліть на два — швидко йти не вийде аж ніяк. Хіба що ви маєте крутезне гірське взуття і вмієте балансувати на “живому” (тобто рухливому) камені. А таких тут — кожен другий.

Заповідна зона

Довбушанський хребет, або Довбушанські гори, як їх ще називають, входить до Природного заповідника “Ґорґани”: це одна з найнедоступніших ділянок у Карпатських горах, де ліс вкриває більше 84% площі, не можна проводити вирубку дерев, збір рослин, ба й навіть облаштовувати “окультурені” туристичні стоянки заборонено. Це одна з причин чому варто брати з собою газові пальники і не розраховувати на приготування їжі на багатті. У ріках “Ґорґанського” водиться форель, лісом запросто можна зустріти тритонів — карпатського та альпійського, побачити дятлів, глухарів, яструбів, сов. Але за лісовою романтикою із пташками та тритонами, що гріють плямистий візерунок на сонці, приховується реальна небезпека: чим неприступніші гори і чим густіший ліс, тим більше шансів натрапити на хижака — бурого ведмедя, рись, лисицю, у тутешні краї навіть вовки заходять, хоч і зрідка.

Що саме охороняє “Ґорґанський” заповідник? В першу чергу, унікальні ліси: вік смерекових пралісів тут сягає 150-200 років! А ще від нищення намагаються врятувати реліктову сосну кедрову європейську (Pinus cembra). Такого древнього та красивого лісу, як тут, у Карпатах ніде майже не збереглось.

Похід на Довбушанку

Довбушанський хребет умовно розділяють на дві частини: Довбушанський масив та масив Полєнські. До першого входять вершини Довбушанка (1754 м), Ведмежик (1737 м), Пікун (1657 м) та Товста (1399 м), до другого — гори Полєнські (1693 м), Козя та Козій Ґорґан (1617 м).

Найчастіше на Довбушанку ходять з с. Бистриця, а виходять у Поляниці на Буковель. Можна йти у зворотньому напрямку, але в обох випадках “легким” похід назвати буде складно. Плюс, весь Довбушанський хребет для походу обирають рідко і частіше ходять тільки Довбушанським масивом, починаючи з гори Пікун.

Ходити на Довбушанку можна будь-якої пори року, але тільки у теплу та суху погоду — і тим, хто звик під словом “похід” розуміти прогулянку з наплічником у трекінгових черевиках. Взимку тут без льодоруба та гіда-інструктора, якому би можна було довірити власне життя, ніяк не обійтись. Мало того, що йти вкритим ожеледицею камінням і дертись густим лісом по коліна в снігу — сумнівне задоволення, так ще й деякі ділянки хребта вважаються лавинонебезпечними, тому вимагають страхування. Одним словом, новачкам зимою сюди — зась!

Довбушанське озеро

Озеро штучного походження: на мапах його частіше зустрінеш маркованим як ставок. Тут розводять форель, проте майте на увазі: риба не для туристів, і знаходиться не у вільному користуванні. Озеро невеличке, проте мальовниче. Хто був на Синевирі знайде подібності: озеро затишне, оточене лісом, з-за ялинок визирають пагорби дальніх гір. А від свого популярного брата воно значно відрізняється розміром: з величчю Синевиру Довбушанському озеру не змагатись. Проте тут приємно стати на ночівлю або ж просто зробити привал: кілька бутербродів, пара фотографій — і далі в путь!

Колиби на маршруті

Ночувати на маршруті можна зі сторони ріки Довжинець — там є кілька колиб та галявин (розташовані вище так званого Довбушанського озера). Потім колиби є тільки біля річки Зубринки, там же можна стати і наметами. Перша стоянка передує сходженню на хребет, друга знаходиться на спуску з нього (якщо виходити з Бистриці).

Координати колиб:

48.428884, 24.322547 — координати колиб і галявин біля ріки Довжинець

48.402263, 24.380745 — координати колиб і галявин біля річки Зубровка

Маршрут на Довбушанку:

Як дістатись:

Пряме сполучення з Бистрицею, на жаль, з обласних центрів має тільки Івано-Франківськ, але і з нього автобуси ходять вкрай рідко. Тому треба буде їхати з пересадкою через Надвірну. З Надвірної маршрутки на Бистрицю курсують починаючи 6 годиною ранку. Інтервал відправлення різний — від півгодини до двох годин між рейсами. Остання маршрутка на Бистрицю — приблизно о 20 годині.