У 1949 році до села Вільшани Закарпатської області завітала група інженерів. Жителі села довго спостерігали, як містяни вештаються околицями і щось вимірюють. Сенс цих майже магічних дій був геть незрозумілим: що панове інженери прагнуть відшукати серед гір та поодиноких сіл Закарпаття?
Але панове інженери знайшли те, що шукали: місце, де річки Теребля та Ріка розташовані найближче одна до одної. Радянська влада вирішила реалізувати ще довоєнний проект чеських фахівців, які запропонували використати природний потенціал місцевості: різниця висот між руслами річок становить 210 м, то ж воду з Тереблі пропонувалось самопливом направити до Ріки – потік мав приводити в дію турбіни ГЕС.
Від задуму чеського інженера Кріжки врешті-решт лишилась сама концепція – в процесі роботи проект зазнав неабияких змін. Оскільки гідроелектростанція – стратегічний об’єкт, найбільш миролюбна в світі радянська влада вимагала від інженерів зробити ГЕС повністю захищеною від можливих ударів ворожої авіації. Тобто станція мала бути підземною, а труби треба було міцно забетонувати у скелях. Потім подумали ще – і вирішили знижувати загальну ціну будівництва, адже підземний варіант був надто дорогим.
Ціна прогресу
Будівництво греблі та створення водосховища – це не тільки прогрес, але ще й затоплення земель, з їх унікальною природою, археологічним потенціалом, а інколи навіть населеними пунктами. Наприклад, Асуанські греблі в Єгипті вимагали від будівельників пожертвувати неабияким шматком землі разом із великою кількістю історичних пам’яток. У справу втрутилась ЮНЕСКО – і влаштувала рятувальну операцію для 24 об’єктів старовини. Вони були перенесені у більш безпечні місця. Серед врятованих пам’ятників – храмовий комплекс Абу-Сімбел. Україні в цьому сенсі не надто щастило. Будівництво Каховської ГЕС на Дніпрі знищило Великий Луг – велетенські річкові плавні, що належали Запорізькій Січі. Зараз майже весь Великий Луг лежить під водою штучного Каховського моря. Нижче за течією подекуди можна побачити, як просто зі схилів стирчать кістяки. Це вода розмиває скіфські поховання, що могли б стати неабияким скарбом для археологів. Тож саме час запитати: а що було принесене в жертву при будівництві Теребле-Ріцької ГЕС?
Радянська влада влаштувала комісію, і комісія вирішила: жителів села Вільшани та ще кількох хуторів буде переселено за межі Закарпаття. Закарпатських земель на всіх все одно не вистачить, – десь так було обґрунтовано рішення. Welcome to the USSR, панове. Місцеві газети писали: селяни залишають свої домівки без жалю, вони раді, що на місці їх села з’явиться водосховище. Проте самовидці стверджують протилежне: коли у 1955 році жителів почали попереджати про переїзд – вони не хотіли про це навіть чути. Але їх згода і не була потрібна. Врешті решт, когось разом з хатою і майном безкоштовно перевезли на нове місце, комусь виплатили компенсацію. Кому пощастило – залишився в Закарпатській області, а не пощастило…
Ще однією «жертвою» будівництва стали бокораші – так на Бойківщині та Гуцульщині називали плотогонів, що сплавляли ліс до Чернівців та румунського міста Галац. Бокораші багато років заробляли на життя своїм небезпечним ремеслом, використовуючи річки у якості транспортних артерій. Після спорудження греблі цей «бізнес» на обох річках пішов на дно.
Як працює ГЕС?
Теребле-Ріцька ГЕС – частина так званого «Бурштинського острова», території, яка забезпечує електроенергією не тільки українців, але й жителів Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини. Проект «Бурштинського острову» був розроблений вже за часів незалежності, він під’єднав Україну до європейських енергосистем, і на разі це єдина вітчизняна мережа, що може експортувати електроенергію до країн ЄС. Теребле-Ріцька ГЕС могла б забезпечити енергією 2-3 райони Закарпаття, якби працювала лише на них.
Як виглядає славетна гідроелектростанція? На Тереблі влаштовано залізобетонну греблю висотою до 46 м. Гребля утворює Вільшанське водосховище, з якого вода подається до Ріки за допомогою дериваційного тунелю. Довжина тунелю – 3 700 м (майже 4 км). Річкова вода самопливом потрапляє до напірно-станційного вузла, далі йде металевим водоводом фінського виробництва – і вливається до машинного залу. Так, фіни долучились до спорудження ГЕС – були змушені зробити це за законами репарації по завершенні Другої світової війни, в якій вони пристали на бік Германії після того, як нацисти атакували СРСР. В приміщенні ГЕС – 3 колектори, але зазвичай працює лише один.
Що тут робити туристам?
За радянських часів територія стратегічного об’єкта пильно охоронялася, будь-яка спроба сфотографувати ГЕС була приречена завершитись відібраним фотоапаратом, а можливо, і добрими копняками. Сьогодні Теребле-Ріцька ГЕС також знаходиться під охороною, але режим не настільки суворий, тож цікаві туристи можуть роздивитися греблю, водосховище і будівлі. До самої греблі потикатись не варто – там вас зовсім не тепло зустрінуть люди з автоматами. Але можна погуляти біля водосховища, а за панорамними фото варто піднятись на одну з гір – з висоти відкривається чудовий краєвид. Згори можна зробити вдале фото плеса Закарпатського моря – саме так місцеві жителі називають Теребле-Ріцьке водосховище.
У Вільшанському водосховищі радо купаються тубільці, на його берегах влаштовують пікніки – і це не йде території на користь. Так, пейзажі фантастичні, але їх добряче псує сміття, що його лишають у траві відпочиваючі. Будь ласка, не кидайте сміття на природі! Будьте зайчиками, довезіть його до смітника. Крім того, у водосховищі збирається сміття, яке жбурляють у воду вище за течією, переважно це пластикові пляшки. За водосховищем дбають, тож, можливо, хвилі водойми не завжди забрудненні, але треба бути морально готовими до того, що у воді ви побачите безліч пляшок.
На електростанції начебто влаштовано музей, де можна дізнатись багато цікавого про вироблення електроенергії. Гарна, але загрозлива картина відкривається очам під час дощів: вода переливається через греблю і падає з висоти, утворюючи піну. Складається враження, ніби ще трохи – і гребля не витримає. Але це лише ілюзія. Гребля здатна витримати ще й не таке.
Як дістатись?
Дістатись до ГЕС не так легко. Вона розташована між Хустом та Міжгір’ям, тож можна доїхати до цих локацій, а вже звідти рушати або на власній автівці, або на таксі – відстань приблизно 25-30 км з обох міст. Інший варіант: їхати на таксі або попуткою з Колочави. Якщо ви збираєтесь милуватись Морським Оком Карпат, майте на увазі, що відстань між Синевиром та ГЕС – десь 35 км, тож при нагоді можна помилуватись спочатку водосховищем, а потім славетним озером (або навпаки).
