Отже, чим привабливе Сколе, якщо ви — турист без лиж, або якщо надворі літо?
По-перше, краєвидами. Сколе лежить в улоговині, тобто воно з усіх боків оточене високими горами. Тому тут неймовірно гарно будь-якої пори року!
Зимою буково-смерекові ліси стоять припорошені снігом, навесні та влітку рясніють зеленню, а восени вибухають різнобарв’ям. Бук, якщо ви не в курсі, — розлоге листопадне дерево зі світло-сірою корою, воно може сягати 50 м у висоту. Листя має світло-зелене, восени воно стає жовтого, а пізніше й бурого кольору.
Смерека ж — могутній й довговічний представник родини соснових, тому восени, коли бук палає вогненними кольорами, смерекові зелені розкидисті лапи, що виринають у буйстві осені то тут, то там, тільки додають лісу мальовничості.
Якщо мовчазне споглядання див природи — лише частина вашої програми відпочинку, але займає в ній не перший рядок, є ще чимало цікавого, чим здатне потішити туриста Сколе! Тож, по-друге, у Сколе вистачає туристичних атракцій. Незалежно від сезону, ви зможете знайти собі розвагу до душі. Наприклад, один день витратити на прогулянку до Кам’янецького водоспаду, по дорозі зазирнути в глибини Мертвого озера (Журавлиного) та піднятись на гору Ключ.
Другий день, скажімо, присвятити іншому водоспаду — Гуркалу та горі Парашка.
До речі, це два протилежних напрямки — Ключ від Сколе праворуч, а Парашка і Гуркало — ліворуч.
Водні процедури — найкращий тип відпочинку? Як щодо участі у рафтингу на ріці Опір? Чи сплаву по ріці Стрий?
Годі рік, водоспадів та озер? Трохи за Сколе є чудова місцина — каньйон на вигині річок з височенними скельними виступами та унікальними кам’яними формуваннями. Неодмінно пройдіться до Верхнього Синьовидного. І не забудьте прихопити фотоапарат!
Любителям екскурсій сподобається подорож до Трускавця або на руїни середньовічної фортеці Тустань. Зі Сколе до цих локацій добратись не важко, та й дорога, зважаючи на достатньо близькі відстані, багато часу не відбере. Це по-третє.
Легенди Сколе
Сколе, яке протягом століть переходило від одного власника до іншого, перебувало під контролем різних держав, сьогодні може чимало розповісти: про те, як боронитися від татарів, як десятку селян стримувати сотні ворогів, як рятуватись від повеней, голоду, відбудовувати житла та боротись проти панщини. Про щось можна дізнатись з давнішніх письмових джерел — літописів, мап, пізніше — преси, звітів, а про щось — лише з народних оповідок. Ось кілька з таких.
Чому Сколе саме “Сколе”?
Як кожне порядне 600-річне селище, Сколе має кілька версій походження назви. Отже, “Сколе” могло піти від “скелі”, що колись начебто оточували місто з усіх боків. Слово “начебто” має наштовхнути вас на певні сумніви. Справа у тому, що Сколе дійсно оточене з усіх боків, але аж ніяк не скелями, а горами, вкритими буково-смерековим лісом: із заходу — г. Корчанкою (1 180 м), з півночі — Добряною (824 м), зі сходу — Кливою (670 м), з північного сходу — Чудиловою (650 м), на півдні — Зелеміню (1 177 м). Трохи південніше пролягає хребет Київця (1064 м) та видніється гора Крем'яна (1 137 м).
При цьому улоговина, в якій розташоване місто, має висоту не більше 438 м н.р.м.
Уявіть тільки собі цю красу! Прокидаєшся ранком, а довкола, де не глянь — височіють вкриті лісами гори.
Друга версія, за якою Сколе колись стало “Сколе”: у часи давні та неписемні цю частину Львівської області населяло плем’я сколотів (д. іран. “лучник”). Так звалась група кочових іранських племен, чиє існування відносять до початку VII ст. до н. е., відомих також як скіфи європейські. Протиріччя цієї версії в тому, що кочівники скіфи для життя переважно обирали степ і аж ніяк не улоговини серед високих гір.
Гра престолів
І, нарешті, третя версія. Не менш сумнівна, звісно. Нібито на місці сучасного Сколе у 1015 році у братовбивчій війні синів Володимира Великого було вбито турівського князя Святослава Володимировича. І ніким іншим як його старшим братом Святополком, якого за пролиття рідної крові охрестили “Окаянним”.
Лаврентіївський літопис засвідчує, що Святополк у гніві вигукнув: “Сколоти їх!”.
Хоча про те, хто насправді розпалив ворожнечу поміж синами Великого князя Київського, ще слід визначитись.
Літописи стверджують, що Святополк “Окаянний”, бажаючи зайняти Київ, спочатку через посібників позбувся батьківського улюбленця Бориса Ростовського — саме йому Володимир Великий хотів лишити правління столицею Русі по своїй смерті. Не погребував Святополк і вбивством брата його Гліба. Далі він пішов військом на Святослава, який і загинув під Сколе. Проте пізніше злочинець все одно потерпів нищивну поразку від Ярослава, краще відомого нам під йменням Мудрий.
Проте іноземні джерела, що писались не в правління Ярослава, говорять про протилежне. За ними, Святополк на час смерті Бориса і Гліба фізично не міг вчинити змову з метою вбивства.
Бачте, важко “замовити” братів, відбуваючи одиночне ув’язнення за заколот проти батька.
Ніхто й не каже, що “окаянний” Святополк безгрішний: батька скинути хотів, з в’язниці втік до тестя в Польщу, а дружину, так само ув’язнену, кинув напризволяще… Але ж братську кров не проливав!
Замість імені Святополка при описі походів проти інших князів, нащадків Володимира Великого, у закордонних джерелах знаходимо зовсім інше ім’я…
Так, існує Еймундова сага — розповідь конунга Еймунда Хрінгссона про участь нормандської дружини в боротьбі Ярослава Мудрого зі своїми братами за право обійняти київський престол. В цій сазі зазначається: саме Ярослав неодноразово зустрічався з Борисом на полі бою і, врешті, саме від нього надійшов наказ вбити Володимирового улюбленця.
В решті решт, отримавши перемогу над братами, не зважаючи на способи, завдяки яким Ярославу дістався престол, йому було вигідно канонізувати Бориса і Гліба, а Святополка назвати “окаянним”, звинувативши того у всіх бідах.
На підкріплення своєї незаплямованої братньою кров’ю репутації Ярославу залишалось тільки розповісти світові про грішника-братовбивцю, використовуючи для того “Повість временних літ” Нестора Літописця.
Думка про те, що не все чисто було у Ярославовому роду — не рідкісне явище. Навіть славнозвісна Вікіпедія тонко натякає: “А може й не Святополка “окаянним” варто називати?”.
Щось ми надто заглибились в історію…
У Сколе про події минувшини вам нагадає монумент князю Святославу Володимировичу, а також місцеві топоніми: місто Славське, передмістя Сколе зветься Святослав, одна з приток Опору — Славки, річка Опір, урочище Святославле та потік Святославчик.
У середині 60-х років минулого століття відомий археолог А. Ратич проводив розкопки кургану Святославова могила, які засвідчили: тут справді похований знатний дружинник початку ХІ ст.
Монумент, до речі, добре проглядається з вікна кожного потяга, що проходить Сколе. На величезному постаменті розташований саркофаг з бронзовою фігурою князя Святослава, а над ним височіє 18-метровий хрест з кам’яних вапнякових блоків.
“До Сколе” чи “до Сколього”?
Чинний правопис каже, що Сколе в усіх відмінках так “Сколе” і залишиться. Тому “до Сколе”, “у Сколе” тощо. Проте місцеві жителі мають на той український правопис власну думку і без докорів сумління скажуть: “До Сколього!”. Або ще краще: у Сколім чи в Скольому. Справа в тому, що за польськими правилами, буде і do Skolego, і ze Skolego.
Враховуйте, що під владою польських панів Сколе перебувало не одну сотню років і тільки на початку ХХ століття стало вважатись частиною території України.
Розташування
-
Рафтинг на ріці Опір
Чудова розвага для весняно-літнього сезону! На Опорі сплавляються новачки та експерти. Вибір маршрутів тішить: можна організувати короткий кількагодинний сплав або провести повноцінний день на веслах.
-
Кам’янецький водоспад
Гучний потік Кам’янецького водоспаду чути здаля. З таким орієнтиром повз водоспад ви точно не пройдете!
-
Мертве озеро (Журавлине)
Озеро ще називають “Чорним” через темний колір води. Хочете знати, що таке моторошна краса? Вам сюди!
-
Водоспад Гуркало
Водоспад на Великій Річці з дуже промовистою назвою. Завітайте сюди навесні — побачити, наскільки потужною буває вода, або влітку — відпочити у лісовому затінку біля водограю.